Школа, у якій навчають вчитися: чим цінний досвід Apple International School у Дубаї

Школа, у якій навчають вчитися: чим цінний досвід Apple International School у Дубаї

Літо і сезон відпусток у розпалі, але у Креативній міжнародній дитячій школі у Києві щодня кипить робота. Команда школи знайомиться із досвідом Пранджали Дутта Дас – директорки Apple International School у Дубаї, столиці Об’єднаних Арабських Еміратів. У школі навчається понад 2 тисячі учнів з 80 країн світу. Пранджала є міжнародним консультантом в сфері освіти і партнером української консалтингової компанії U-Integral.

   

Пані Дутта Дас має 20-річний досвід роботи в освітній системі, переважно у рідній Індії, із них більше 10 років – на керівних посадах, де вона зарекомендувала себе як професійний, натхненний, ефективний менеджер, рушій експериментів та інновацій. На посаду директора Apple International School її запросили співвласники закладу у 2014 році, після того, як школа вчергове отримала незадовільну оцінку за підсумками моніторингу Knowledge and Human Development Authority (KHDA) – Служби з питань знань та розвитку людського капіталу, спеціального органу при Міністерстві освіти ОАЕ, уповноваженого контролювати якість навчання. За три роки керівництва Пранджали, результати школи покращилися по 36 із 70 параметрів моніторингу, і під час останньої інспекції Apple International School отримала оцінку «добре». У KHDA вважають, що це дуже суттєвий прогрес.

Одна із ключових особливостей школи – підхід до організації взаємодії між керівництвом школи та учителями. Найчастіше теорію «кольорового менеджменту» за системою інтегральної (спіральної) динаміки асоціюють із менеджментом у бізнесі, але Пранджала застосовує цей підхід у роботі шкіл, у яких вона є керівником. Школи керуються за управлінськими принципами «зеленого рівня».

Це – розуміння командою спільної стратегічної мети і прагнення рухатися до неї, колегіальний стиль керівництва, гармонійні стосунки з колегами, взаємоповага і толерантність. За словами Пранджали, саме такий управлінський підхід створює найкращі умови для впровадження революційних нововведень.

Своїм досвідом вона ділиться і з іншими навчальними закладами, але погоджується лише у випадках, коли бачить прагнення до змін і активну залученість власників. Пранджала приїхала в Україну на запрошення КМДШ та компанії U-IntegralЦе – перша її співпраця з українською школою.    

«Якщо ви прагнете докорінно змінити культуру управління – найперше необхідно залучити лідерів цієї команди і трансформувати їхнє бачення. Тож ми пояснюємо ідею спочатку керівництву, потім – учителям, і, нарешті, учням», – розповідає пані Дутта Дас.

Саме таке спілкування зараз відбувається із командою Креативної міжнародної дитячої школи Києва і Львова. Команда позиціонує КМДШ як «школу, яка вчить думати», вже застосовує багато інноваційних підходів – «хвильові занурення», інтегровані заняття, двомовні уроки – і продовжує шукати кращі світові практики, щоб вдосконалюватися і розвиватися. Познайомившись із пані Дутта Дас та історією успіху Apple International School, лідери команди відчули, що це – саме той досвід, який може підказати відповідь на більшість невирішених питань.

«Ми розуміємо, що відкриваючи нову школу і наповнюючи її новим змістом, з точки зору організації навчального процесу і адміністрування, ми все одно робимо репліку старої моделі , бо іншого досвіду ми просто не маємо. Поспілкувавшись із Пранджалою, ми зрозуміли, що існує інша практика. Така, що працює і виправдала себе у світі. Це той випадок, коли не варто вигадувати велосипед, а потрібно просто цю практику інтегрувати у нашу роботу і система запрацює краще й ефективніше», – розповідає Лідія Білас, співвласниця КМДШ.

У паузі між тренінгами для вчителів, ми детальніше розпитали Пранджалу про особливості Apple International School і шкільної освіти у Дубаї, та про те, як вони вирішують виклики, знайомі будь-якій школі, у своїй повсякденній роботі.

«Виміряти можна все»: розумний моніторинг як стимул до змін

Ключова відмінність Apple International School та інших шкіл ОАЕ від українських реалій – у тому, що уся життєдіяльність шкіл вимірюється і оцінюється за чіткими кількісними показниками. Школа поділена на 6 функціональних напрямків, які охоплюють усю життєдіяльність школи, від академічних питань до побутових. Для кожного з них – свої критерії моніторингу. Методику оцінювання Міністерство освіти ОАЕ сформувало на основі власних досліджень і кращих практик Сінгапуру, Фінляндії, США та інших країн. Така практика дозволяє керівництву школи і вищезазначеному KHDA отримувати максимально об’єктивну інформацію про ситуацію у школі.

«У нас оцінювання якості освіти – це набагато більше, ніж оцінка знань. Виміряти можна все, що відбувається у школі – культуру взаємодії із класом, вміння учнів вчитися, потенціал учнів, рівень щастя. І я не можу впевнено стверджувати, що у моїй школі якась практика успішна, якщо не наведу переконливих доказів: що ми робили оцінювання початкової ситуації, яке показало ось таку картину, потім ми працювали над проблемою, і повторне оцінювання показало ось такий результат. Такий підхід зараз застосовують, мабуть, у всьому світі, і Україні також варто перейняти цю практику», – пояснює Пранджала.

Аналогічний підхід застосовують і до оцінки роботи вчителів: щомісяця кожен з них отримує звіт-оцінку своєї роботи у кількісних показниках.

«На перших етапах, це може викликати дискомфорт, але це корисно: вчителі починають краще розуміти свої сильні і слабкі сторони, над чим потрібно працювати. І якщо згодом наприкінці року ми називаємо когось хорошим учителем – є конкретні докази, чому це так. Це дуже прозора система, і це мотивує інших. Крім того, так вчителі не почуваються спантеличеними через сумніви, чи достатньо добре вони працюють, чи помічають і цінують їхні старання», – розповідає пані Дутта Дас.

Попри чіткі вимоги і систему контролю, у школі дбають про те, щоб вчителі відчували себе однією командою, у якій цінують та підтримують одне одного. Як і в Україні, вчителі зобов’язані готувати плани уроків. Щоб зменшити навантаження, вчителі-предметники, які викладають у класах одного рівня, розподіляють між собою по тижнях функції підготовки і проведення уроків, а вчителі початкової школи – проведення уроків з одного предмета у різних класах одного рівня. Також є практика внутрішнього «коучінгу» – підтримка від більш досвідчених педагогів для нових вчителів.

Механізми контролю є і для керівництва, у тому числі – «знизу»: кожні два місяці вчителі повідомляють директору, наскільки їм комфортно працювати, які у них зауваження і побажання. «У нас всі – у рівних умовах, і всі знають, що кожен з нас відповідальний за свою роботу», – зазначає Пранджала. Для того, щоб педагогічний колектив відчував себе «командою рівних», раз на три місяці організовують зустрічі для вільного спілкування у неформальній атмосфері.

За словами Пранджали, потужним рушієм позитивних змін є і саме Міносвіти ОАЕ. Країна поставила перед собою мету до 2021 року увійти до топ-20 країн за результатами PISA і топ-15 – за результатами TIMSS (Trends in International Mathematics and Science Study), але паралельна мета – увійти в топ-5 найщасливіших країн світу за міжнародним рейтингом щастя. Для цього Міносвіти навіть здійснює регулярний моніторинг «рівня щастя» школярів і власних співробітників і пропонує інновації. Кожні два місяці при Міносвіти відбувається великий тренінг для вчителів з усієї країни – “What Works Workshop”, на якому школи презентують свої кращі практики і обмінюються досвідом.

Компетентнісний підхід на практиці: як це працює

Приватні школи в Дубаї обирають для себе одну із 16 затверджених Міністерством програм-curriculums. Попри таку кількість, зазначає Пранджала, програми не дуже відрізняються – усі вони розроблені на основі вікових можливостей дитини, щоб передбачити посильний обсяг та складність матеріалу. Першокласники, яким від 5 з половиною до 6 років, проводять у школі 6 годин, але за партами сидять лише 40% часу; решта 60% – рухливі пізнавальні і розвиваючі завдання, у класі і за межами класу. З третього класу, співвідношення змінюється до 50/50, і лише з 5-6 класів починають переважати письмові вправи і читання.

У навчанні застосовується компетентнісний підхід: акцентують не на здобутті знань, а отриманні навичок, як вирішувати певні задачі, у першу чергу – як навчитись вчитися.

«Ми заохочуємо дітей розмірковувати над самим процесом навчання. Дітей не просто ознайомлюють з якоюсь темою – ми також розповідаємо, як вони можуть стати активними співучасниками у цьому навчальному процесі, як вони можуть для цього взаємодіяти з однокласниками. Або, наприклад, кажемо, що сьогодні ми тренуємо критичне мислення, і просимо їх зосередити увагу на тому, як вони розмірковують. Із таким підходом, дітям не лише дають знання – вони навчаються вчитися і краще розуміють, для чого вони вчать те, що вони вчать», – розповідає Пранджала.

Профілізація навчальної програми в Apple International School починається з 14 років. Діти складають тест, який визначає, у яких сферах у них найкращий потенціал, і після цього вирішують, які профільні предмети обирати. До цього учні отримують однакові базові знання з усіх дисциплін.

Домашні завдання є з перших років навчання, але вони – насамперед пізнавальні.

«Наша домашня робота не передбачає купи письмових вправ. Якщо, наприклад, вони вивчають тему космосу, Сонячну систему – їх попросять з’ясувати, о котрій годині наступного дня сходить сонце. Або, для відповідної теми – з’ясувати, скільки кілометрів від школи до їхньої оселі. І діти йдуть додому із цим запитанням і шукають на нього відповідь – або у Google, або запитують батьків, родичів, друзів. Письмові завдання з’являються лише у старшій школі», – розповідає Пранджала.

До речі, під час навчання учням дозволяють вільно користуватися планшетами для пошуку інформації в Інтернеті, у тому числі для виконання певних завдань на уроці – так виховують сприйняття гаджету не як іграшки, а робочого інструменту (щоправда, з певного віку, тому що зовсім юні школярі часто гублять свої планшети). Але мобільними телефонами протягом навчального дня користуватися заборонено, а у шкільній Інтернет-мережі стоїть firewall, щоб учні не потрапили на сайти, куди дітям не потрібно потрапляти.

Ще одна цікава особливість школи – підхід до оцінювання навчальних досягнень. Оцінки є, але увагу батьків і дітей акцентують не на отриманих балах, а на позитивних зрушеннях відносно їхніх власних попередніх результатів. На початку навчального року, діти складають тест на когнітивні здібності, і на основі результатів тесту вчителі разом із батьками кожної дитини прописують для неї навчальні цілі на рік. Таким чином, батьків і дитину одразу налаштовують порівнювати себе із самим собою, а не «найкращим відмінником у класі», та не втрачати мотивацію до навчання.

Окрім уроків-предметів, у всіх класів є уроки “learning how to learn”, «навчаємось вчитися» – своєрідні виховні години. Під час них відбуваються різні вправи для згуртування класу, зi старшими учнями – аналіз власних сильних і слабких сторін, визначення власних цілей з урахуванням цих «плюсів» і «мінусів», та кроків, як їх досягати. Найбільш особливі заняття – так звані mindfullness sessions, заняття з концентрації уваги. По суті, це елементи медитативних практик. «Ці заняття – частина ширшої програми, «Програми щастя», яка охоплює і фізичне, і психічне здоров’я. Хоча ми розташовані в ісламській країні, ця практика прижилася: усі знають, що це вправи для нашого здоров’я і благополуччя, тут немає ніяких релігійних підтекстів, – пояснює Пранджала. – Із наймолодшими ми починаємо з того, що просто вчимо їх концентрувати увагу. Наприклад, додаємо у пляшку води блискучої мішури, струшуємо пляшку, і просимо дітей протягом хвилини дивитися, як ці дрібні частинки поступово осідають на дно». З більш старшими практикують глибоке дихання, медитацію і йогу. Старші учні організовують і проводять такі заняття самостійно.

Інклюзія: чому виграють усі

В Apple International School навчається 185 дітей з інвалідністю – і фізичною, і розумовою. Школа повністю адаптована до потреб таких учнів – усі класи, коридори, вбиральні є доступними. Дітей з особливостями розумового розвитку розподіляють на три рівні. Для кожного учня прописують окремі навчальні цілі, а успішність вимірюють за критеріями для того класу, якому відповідає рівень розумового розвитку дитини, і акцентують не на отриманих балах, а зрушеннях, які відбулися з моменту попереднього оцінювання. Поруч із дитиною третього рівня під час уроку працює окремий супроводжуючий вчитель. Діти першого і другого рівня не мають такого супроводу, але викладачі проходять окрему підготовку щодо того, як з ними взаємодіяти і залучати їх під час уроку.

За словами Пранджали, від інклюзивного навчання виграють від цього усі: і діти з інвалідністю, і їхні ровесники без інвалідності. Останні завдяки спільному з ними навчанню стають більш толерантними і чуйними. «Зараз увесь світ починає переходити до інклюзивної освіти. Психологи вже надали докази, що діти, які виховуються в інклюзивному середовищі, зовсім інакші – для них це найкращий варіант. […] Більш того, коли у класі з’являється така дитина, іноді з іншими дітьми відбуваються дивовижні зміни. Наприклад, у нас був один учень, який мав схильність цькувати інших. Коли у клас прийшла дитина з інвалідністю, його немов підмінили – він почав співчувати їй і у всьому її захищати», – розповідає Пранджала.

Як подолати відсутність мотивації і булінг

Для багатьох учителів найважчий виклик – як розбудити і підтримувати внутрішню мотивацію до навчання у своїх учнів. Єдиний спосіб залучити і замотивувати таких дітей, переконана Пранджала – спланувати урок так, щоб у них не залишалося часу нудьгувати. «Будьмо відвертими – було б несправедливо звинувачувати учнів у тому, що їм нудно. Це дітлахи, яким 10-13 років. Їхню увагу привертають речі, які їм цікаві, і швидко набридає те, що їм не цікаво. І нам потрібно подбати про те, щоб зробити уроки настільки цікавими і сфокусованими на певному питанні чи проблемі, щоб дітям і на думку не спало, що їх увесь цей час змушували вчитися», – пояснює вона.

Мотивувати учнів допомагає і певний «договір про співпрацю» між дітьми і вчителем. «У перші дні навчального року ми не переходимо одразу до вивчення певних тем і дисциплін. Спершу необхідно сформувати у класі відповідну атмосферу і досягти з дітьми своєрідних домовленостей: пояснити, як ми будемо навчатися протягом року, з’ясувати, які їхні очікування від нас як учителів, пояснити, які наші очікування від них як учнів. Ми записуємо ці взаємні очікування, і взаємно обіцяємо їх дотримуватися. І потім, якщо з кимось все ж починаються проблеми, ми нагадуємо цій дитині: «Дивися, на початку року ми з тобою домовилися ось так і так», – розповідає Пранджала.

Із проблемою булінгу у школі знайомі – серед учнів є  діти понад 85 національностей, з різних соціальних прошарків і різних культур, тому передумов для цього явища більш ніж достатньо. Основні інструменти боротьби, розповідає Пранджала – завчасне попередження, що таку поведінку не толеруватимуть, та рішучі заходи щодо порушників. На початку навчального року батьки підписують спеціальний документ, у якому чітко прописано, що вважається булінгом, і що за будь-які такі дії проти порушника будуть вжиті заходи. Також це проговорюють з усіма учнями.

«Ми дуже чітко даємо зрозуміти, що якщо одна дитина почне цькувати іншу, ми, для першого разу, зробимо зауваження, якщо це повториться – викличемо батьків, якщо повториться втретє – виключимо порушника зі школи. Основне – наголошувати, що наслідки обов’язково будуть. Достатньо проігнорувати один інцидент – і ситуація вийде з-під контролю. І діяти потрібно негайно, тому що порушник не лише ображає одну дитину – він може стати прикладом для інших», – наголошує Пранджала. Додатковим запобіжником від таких випадків, додає вона, є вищезгадані уроки «навчаємось вчитися», які формують культуру взаємопідтримки і взаємоповаги.

Взаємодія з батьками: максимальна відкритість

У Apple International School батьки активно залучені до шкільного життя. На початку року вони знайомляться із результатом тесту своєї дитини на когнітивні здібності,  та разом з учителем визначають для неї особисті навчальні цілі на рік.

Щотижня батьки отримують на електронну пошту фото- і відеодайджести про те, як проходили заняття із певного предмету. Раз на рік кожного з батьків запрошують провести один день у школі у ролі асистента учителя – щоб вони на власному досвіді відчули, наскільки складну роботу виконують вчителі щодня (до речі, з тією ж метою на роль асистента вчителя одного разу зголосився сам міністр освіти). Крім того, раз на рік батьки повністю самостійно організовують шкільне свято.

За словами Пранджали, у їхній школі немає практики, коли батьки допомагають своїм дітям із домашньою роботою  – програма і завдання складені так, щоб відповідати знанням і віковим можливостям учнів, тому вони з усім можуть впоратися самостійно. «Єдине, що ми очікуємо від батьків – це створити для дитини можливість застосувати знання, які вона отримала у школі. Наприклад, порахувати скільки ложок і виделок у кухні», – додає Пранджала.

Протягом розмови, ми неодноразово згадуємо найбільш болючі проблеми української школи, на які і намагалися отримати відповідь, та визнаємо, що попереду ще дуже багато роботи. Проте Пранджала налаштована оптимістично – принаймні, з приводу команди, з якою працює вже третій тиждень. «Я бачу тут і натхнення, і прагнення до змін. Єдине, чого трохи не вистачає – ефективної методики», – зазначає пані Дутта Дас.

***

Тренінг ще добігає кінця, а команда КМДШ вже підводить для себе перші підсумки.

«Безперечно, багато нового, але деякі речі, які ми для себе відкриваємо, настільки зрозумілі і очевидні, що стає просто дивно, чому у нас цього ще немає», – розповідає про свої висновки Лідія Білас, співвласниця школи.

Серед найбільш корисних і новаторських управлінських рішень, які варто перейняти – поділ діяльності школи на шість функціональних напрямків та можливість оцифрувати і контролювати кількісні і якісні показники.

«Якщо ти розумієш, що контролюєш всі шість функцій – ти можеш бути впевненим, що все працює ідеально. Сьогодні в наших школах дві з шести функцій хоча й існують, але не виокремлені, не кажучи про заміри і контроль. Наприклад, коли йде мова про те, як ми контролюємо якість самого навчального процесу – ми можемо розповідати, що і як робимо, але все одно це має описовий характер. А є можливість «зашити» весь алгоритм у чіткі показники, щоб вимірювати, співставляти, аналізувати у динаміці і враховувати у прийнятті наступних рішень , тобто так, як це робиться у всьому бізнесі», – пояснює вона.

Ще один цінний досвід, зазначає Лідія, – практика внутрішнього коучінгу: «Це чудова і правильна річ, бо в команді є вчителі різного досвіду, і кращі можуть ділитися знаннями і вміннями. Це набагато ефективніший механізм, ніж шукати людей ззовні. Адже можна знайти зіркового викладача з хімії чи біології, але його спосіб подачі інформації чи комунікації з учнями буде категорично «не наш», – аргументує вона.

За словами учителів, для них найбільш цінний досвід із тренінгу – дрібні практичні приклади, які допомагають вирішувати типові виклики у повсякденній роботі. Це, наприклад, вправи, які допомагають заспокоїти і зосередити увагу дітей перед виконанням завдань, розповідає Катерина, викладач української мови у середній школі. Валерія, вчитель англійської мови у 5 класі, планує запозичити ідею про більшу кількість диференційованих завдань – щоб уроки не були надто нудними або надто складними для дітей із різним рівнем володіння мовою.

«Основне що мені дає цей тренінг – це натхнення щось змінювати у своїй роботі. Я бачу, що можна більше і можна краще – це не щось нереальне, тому що люди це вже роблять», – каже Валерія.

Вчителі КМДШ, які протягом тижня спілкувалися із Пранджалою Дутта Дас – найбільш активна і вмотивована частина колективу львівської і київської шкіл. Далі вони ділитимуться новим досвідом зі своїми колегами.

«Практичний досвід, який отримала команда, безцінний. Якщо б я вийшла і запропонувала певні зміни – можна було б поставити під сумнів доцільність і шанси на успіх, адже я не маю цього досвіду і не знаю точно, як це буде працювати. А Пранджала цей досвід має і її приклади дуже надихають. Вчителі «заражаються» і заряджаються і зараз головним завданням є зробити так, щоб бажання змін стало домінуючим. Таким, щоб ми пройшли точку неповернення , щоб вони почали робити це самі. І вони почнуть, я впевнена, бо вже бачать, який від цього буде ефект», – переконана Лідія Білас.

 

Матеріал підготувала Марія Ємець